“Я точно знаю, він вистоїть, виборсається, дочекається твого схвильованого вигуку: “Я вдома!”. А ти про все-все мені розкажеш”
(Ірина Цілик (с))
wherever we are
dandelion dreams
проживаючи з особливою гостротою відчуттів кожен день цієї весни, мріємо про весну без тривог, з відкритим безпечним небом, з вечірніми прогулянками під косими сонячними променями і під звуки вуличної живої музики. мріємо, що будемо знову просто бігати наввипередки з дітьми, голосно реготати, здувати кульбабове насіння і не відчуватимемо провини за ці радісні моменти. поки що це лише мрії, але прийде час, коли все це стане реальністю. ми будемо іншими, світ буде іншим, але в ньому обов’язково буде багато любові
практика прив’язаності
ми свого часу мали набагато більше за наших батьків: безпеки, відпочинку, потенційних можливостей освіти та розвитку, свободи врешті-решт. а наші діти мають більше, ніж мали ми. більше часу з нами, більше уваги до їхніх потреб, більше розуміння їхньої автентичності, більше прийняття. так хочеться вірити, що це все дасть їм потужний фундамент для долання викликів майбутнього
the sense of togetherness
в щасливих сім’ях зростають щасливі діти. здавалося б, так просто і логічно, і банально. штука в тому, що основоположні речі в нашому житті до болю прості, тому завжди є спокуса покопатися, пошукати чогось складнішого. хтось вигадує мільйон і один спосіб, як дати дітям найнайкраще, тоді як все, що їм треба – бачити батьків, які люблять одне одного, бути з ними, відчувати їхні обійми, ловити їхні погляди та усмішки, знати, що вони люблені, попри помилки й падіння. і все.
the greatest of these is love
будувати щасливі стосунки як ростити сад. ти можеш вкладати в нього всі сили, всю душу, але результат залежить не тільки від цього. завжди є ризик, що випадковий буревій знищить всі плоди. щасливі стосунки – це вміння, попри буревії та розчарування, підійматися, знову йти і робити свою роботу, часом починаючи все спочатку. як і все хороше, вони потребують часу, зусиль і наполегливості, а іноді – просто довіри в темряві.
here comes the “us”
з народженням дитини народжується і новий вимір стосунків у парі, якесь таке “ми”. спочатку може здатися, що ми щось втрачаємо, та потім приходить відкриття, що та втрата була тільки зерном, котре вмерло, щоб народилося щось більше і повніше.
catching glances
“я глянула сьогодні на чоловіка і дітей зі сторони. це було таке цікаве усвідомлення щастя, яке хоч зі мною вже давно, а тепер я його розгледіла”, – написала мені Руслана після зйомки, викликавши в мене мурахи по шкірі. я би так хотіла, щоби всі пережили це.
eternal sunshine of grace
серце людини має два шляхи: шлях природи та шлях благодаті. треба вибрати, яким із них підеш. благодать не шукає задоволення, вона приймає нехтування, зневагу, огиду, терпить образи та рани. природа прагне задовольняти тільки себе та змушує інших робити те саме. вона любить правити людьми, робити все тільки по-своєму, вона знаходить спосіб бути нещасною, коли весь світ навколо сяє і усе випромінює любов.
нас учили, що в усіх тих, хто піде шляхом благодаті, життя складеться добре. я служитиму тобі, що б не сталося.
(Теренс Малік, “Дерево життя”)
you are my good days
у передноворічний час без ялинок і леліток? легко! а все тому, що Крихітка Поллі – найголовніша окраса і на зйомці, і в житті батьків, а любов між ними – найліпший декор.
oksamytova 