зараз ще більше, ніж зазвичай, Київ здається містом для любові і для закоханих. ви помічали?
Far From the Madding World
wherever we are
“Я точно знаю, він вистоїть, виборсається, дочекається твого схвильованого вигуку: “Я вдома!”. А ти про все-все мені розкажеш”
(Ірина Цілик (с))
dandelion dreams
проживаючи з особливою гостротою відчуттів кожен день цієї весни, мріємо про весну без тривог, з відкритим безпечним небом, з вечірніми прогулянками під косими сонячними променями і під звуки вуличної живої музики. мріємо, що будемо знову просто бігати наввипередки з дітьми, голосно реготати, здувати кульбабове насіння і не відчуватимемо провини за ці радісні моменти. поки що це лише мрії, але прийде час, коли все це стане реальністю. ми будемо іншими, світ буде іншим, але в ньому обов’язково буде багато любові
практика прив’язаності
ми свого часу мали набагато більше за наших батьків: безпеки, відпочинку, потенційних можливостей освіти та розвитку, свободи врешті-решт. а наші діти мають більше, ніж мали ми. більше часу з нами, більше уваги до їхніх потреб, більше розуміння їхньої автентичності, більше прийняття. так хочеться вірити, що це все дасть їм потужний фундамент для долання викликів майбутнього
the sense of togetherness
в щасливих сім’ях зростають щасливі діти. здавалося б, так просто і логічно, і банально. штука в тому, що основоположні речі в нашому житті до болю прості, тому завжди є спокуса покопатися, пошукати чогось складнішого. хтось вигадує мільйон і один спосіб, як дати дітям найнайкраще, тоді як все, що їм треба – бачити батьків, які люблять одне одного, бути з ними, відчувати їхні обійми, ловити їхні погляди та усмішки, знати, що вони люблені, попри помилки й падіння. і все.
catching glances
“я глянула сьогодні на чоловіка і дітей зі сторони. це було таке цікаве усвідомлення щастя, яке хоч зі мною вже давно, а тепер я його розгледіла”, – написала мені Руслана після зйомки, викликавши в мене мурахи по шкірі. я би так хотіла, щоби всі пережили це.
eternal sunshine of grace
серце людини має два шляхи: шлях природи та шлях благодаті. треба вибрати, яким із них підеш. благодать не шукає задоволення, вона приймає нехтування, зневагу, огиду, терпить образи та рани. природа прагне задовольняти тільки себе та змушує інших робити те саме. вона любить правити людьми, робити все тільки по-своєму, вона знаходить спосіб бути нещасною, коли весь світ навколо сяє і усе випромінює любов.
нас учили, що в усіх тих, хто піде шляхом благодаті, життя складеться добре. я служитиму тобі, що б не сталося.
(Теренс Малік, “Дерево життя”)
our big little carpathian hiking
люблю Карпати всім серцем. дуже люблю. відколи побачила їх вперше 18 років тому, лишила там шматок душі, який тягне до себе як магнітом. обожнюю цей трепет, коли виїжджаєш за Надвірну і бачиш вдалині сині гори, що зливаються з небом. починаю мимохіть підстрибувати на сидінні аж поки дорога не почне врізатися між високими лісистими схилами, а погляд замість того, щоб дивитися прямо, не летить догори.
Дана і її Львів
вештатися з Даною вулицями Львова це зовсім не те, що ходити звичними туристичними маршрутами, задихатися в метушні площі Ринок чи вкотре роздивлятися Оперний театр. Данин Львів зовсім інакший. магічний, ельфійський, камерний, місто із геть іншої епохи. Дана і сама здається дівчиною з іншої епохи. з тієї самої. саме Дана вперше розказала мені про галицьку сецесію, захопила нею, зачарувала. цей стиль, цей час завжди асоціюватиметься в мене з нею. тендітна, вишукана, чутлива, лаконічна, пластична, наповнена змістом, загадкова, щира і справжня Продовжувати читання “Дана і її Львів”
oksamytova 